Скінчився сірий непривітний день,
А дощ продовжував проколювати хмари.
Сьогодні я ховався від людей,
Я образів шукав, але намарно.
Взяв парасольку та у дощ пішов
В надії саме там відчути крила.
А ніч розтягувала свій покров,
У темряві провулки розчинила.
Старі будинки спали вже давно –
Очима-вікнами на місто надивились.
І лиш одне світилося вікно,
Єдине тепле затишне вікно -
мов в темряві надія засвітилась.
Хто там живе? Чому вночі не спить?
Хвилюється? Сумує чи радіє?
Та більш за все боявся я в ту мить,
Що світло згасне й забере надію.
Не відчуваю ні дощу, ні вітру.
Я не один! Вглядаюсь в мерехтіння.
Є вибір: випромінювати світло,
Чи в темряві лишатись просто тінню.
Я геть пішов на пару із дощем.
Подумалося: «Скоро вже весна!».
Я знав – сюди вертатимуся ще
Черпати світла із таємного вікна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776877
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 14.02.2018
автор: AnnaHodko