Сміється тіло - не душа,
Неначе вовк оскалив зуби.
Чужа усмішка? Так – чужа…
Що приведе мене до згуби.
Сміюсь на всі, що в роті є,
Хоча здається, так не варто…
Проте моє в мені жиє,
За це підняти хочу кварту.
Щоб усмішку, а не оскал,
Носив завжди в житті з собою.
Бо я – козак й такий запал
Мене зове лише до бою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777102
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2018
автор: СЕЛЮК