Так мало дня, усього, світ малий.
Не можна розтягнути на години,
Що вічністю у тобі, час терпкий,
Вустами, що солодкий жаль, полине.
Відпустиш на життя, чужі вітри.
Захочеш обіймати ніжно долю.
Утомлена прощати, ти зітри
І наново продовжиш все поволі.
Бо мало дня, усього, світ малий,
Аби у ньому щастя відшукати.
Спокусою вродливий і чужий,
Аби так вірно й пристрасно кохати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777171
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2018
автор: Квітка))