Двадцять третя поема
Духом Святим присвячена прп. Антонію
Печерському, солодющому і Великому Богоносу,
улюбленому Керівникові мого другого
періоду життєпису: від книги «Богословіє» — і далі…
1
Де чистий дух гряде на глибину,
Там липне в шельфах всіх світил культура,
Він мовить: відчепись, репнута дура,
Змія древнюща, страшні щупальця твої
Не прослизять огні мої —
Вже йду у морі!
І прийму Її Одну…
Прощай, багно… Більше не маю дому.
І все, і край!
Нове — що невідоме…
2
Таверніада промислів сліпих!
Чого до себе розвертаєш хвилі?
Що вам несе думок осілих жмих?
Вино любові — де є Очі Світу милі…
Вам п'яний боцман дав би в дих…
А, вірю Богу, я не з тих.
Дух бачить вже —
що не вмістить прокволий вдих!
Дихати!
Сяяти! Чисто Любов'ю жити!! —
Хвалити Господа…
3
Земні, нечисті відбитки
є на мені, земні.
Тільки якесь незріле слово —
не відкривають глибині.
І напинаю
з узвичаєної смерті
Зчищати звуки музикальнішій рідні!!
Душе моя, слова вже Богом в тебе стерті,
Як на віджилім відчайдухів
кораблі —
В углибленій до т о г о краю глибині…
4
Що зерна ще зачепить й розколише?
В с е, ось, це Бог украй нам пише…
Який журнал заповнює в ці Дні
на дні!..
Нічого! — що від тління на земнім.
Осяйний Дух взяв курс
на вищу глибину…
5
Ну і ну!..
Бог витирати Сонце — Духом хоче!
Слово із Слова несе Дух мені!
Боже, поможи мені ввійти
В серцевину нашої любові
Мені слово стало всім…
і Ти
Був і днесь єси і сяєш
Словом
Схід першослова — й світло й тьма
й роса
і пара
й першотворення планети
у мареві
й по ній ступа душа:
ще пам'ятаючи — лягати і вставати
із Сонцем.
6
скільки не веди
До вас вертаються й біжать ваші сади
Хоч птиця ось пішла крутити Сонце
Нас до свята Прекрасного храму веди
Не чіпляючи духом і слухом біди
Хай вода відлетить до всієї води
Будь найбільший Цілителю-Розуме з нами
У Прекрасному храмі зійдем над віками
Хай любов вознесуть у (Царську) корону —
Вогнями
В ім'я Отця і Сина і Святого Духа
а була любов я горошина
поверталася вся непрошена
а тепер прийду яблуком
а Сонця (мисленного) сонця…
Святий Антоній із Небес
благословив:
іти й хвалить Твоє, Пречиста, ім'я —
в віках
Де в нас Зоря — там гине страх!
Нема віків!..
О Маріє,
серця світла мріє…
що в світі так чудесно бовваніє?
світ підійнявсь — туман із підошов
а я пішов
я скелю за туманом віднайшов
я не достоїн щоб Твій слід поцілувати
Я б з розуму нараз тоді зійшов!
Ти все прощаєш безголов'я…
А я люблю Тебе! — святою
чистою любов'ю
люблю Зорю!
Як довго готували й цей прихід
Вогню і Богослов'я —
а плакать хочу… й що тоді запишу?
а тут я невпереджено горю! —
своєю полум'яною любов'ю…
Твоєю невгасимою любов'ю!
Дерзаю чуть: вогненність Ти простиш…
Ось був би хоча б трохи спокійніш?
Як Ти гориш!!…
Як Ти гориш…
О Богородице…
Твій ангел гірний — біля озера,
спустивсь…
серцем палає непалючою Любов'ю!
ось так! — моєму безголов'ю…
бере Божественніший безум
це — на Любов Твою відповісти
тихіше тиш…
Як Ти Божественно всесвітиш-всегориш…
Немає слів!
Які Саровський і Антоній Печерський! —
Люблю!!!
Іду, і так… що всіх люблю!
Це не важливо, куди ще дійду
і згорю де:
любов — свята: любов — дійде!!
Хвала Тобі!!!
7
Очисться, вухо, в музикальної рідні…
Душе моя, з тебе все Богом стерте —
Углибленій новогосвітуглибині:
Первістя Бога хто шукати звик,
Тим зір і слух серцям!..
І розв’яжи серцю язик…
Маріїн ангеле, що, ти не відійшов?
Маріє, серце, ти стіна і скеля,
І більша всіх глибин, лісів, полів,
Що всі себе під ноги Твої стелять…
Всемилостивая! — Як Той, Хто
світ створив! —
Поміж творінням і Творцем Одна-Єдина.
Брала та й несла на руках Бога і Сина —
Носиш й творіння у святий прорив:
Із пекла Хєви до Свойого раю…
Проникнуся — тут не живу, для цих
вмираю —
Щоб там допомогти хоч чим…
Хєва згубила; Чиста — у вічність
визволяє…
А хто з людей хоч слух тут має?? —
Бо яке дерево, такий і плід.
Посланий ангеле, ти відійшов вже мене від.
Ось — серце і со-вість…
Пресвятая Богородице, спаси нас!
Уваж серця, Маріє…
2001
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777306
Рубрика: Поема
дата надходження 16.02.2018
автор: Шевчук Ігор Степанович