Сорок вісім годин без тебе,
Сорок вісім і… ціла вічність,
Ні, не зникло нікуди небо
І не втратив світ динамічність.
Сонце світить і сяють зорі –
Це не має ніякого впливу,
На погоду, на місяць, море,
На вулкани, припливи й відпливи.
Сорок вісім годин… Так мало,
Бо позаду – багато рОків,
Ту відсутність життя зіткало
Із нечутних котячих кроків,
З мовчазного співу форелі,
З невідчутного дотику вітру,
Із порожніх джерел пустелі…
Я малюю, хоч знову витру,
Я малюю твою присутність
Ледь помітним вугільним штрихом,
Нездійсненну примарну бутність
Намалюю і витру… Тихо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777434
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2018
автор: Котигорошко