Намалюй, вітре, очі на втомлених скельцях вікна,
Щоб сіяли в морозних мережках-узорах.
Я прокинуся вранці й відчую, що скоро весна,
І розпустяться квіти на заспаних зорях.
Притулившись до скла, очі поглядом вмить обійму.
І зірниці нічні затанцюють у барвах.
А з ранкового неба прилине : ,, Я теж обійму…”
Загадковість? А може моя це є карма?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2018
автор: Світлана Петренко