Блукаю човном в лабіринтах нічниці.
Відлуння зітхань направляє весло.
Стриножений час іронічно сміється:
--Знов батьківське кличе до себе село?
А там наймиліші зоряні ранки,
Там очі пірнають в небесну блакить,
Там мама старенька стрічає на ганку
І смуток за татом в повітрі бринить.
Роки там мої здійнялись з журавлями,
Гайнули чимдуж до хрещатих доріг,
Долали вершини і мчали полями,
Карабкались з прірв, підняли переліг.
Бреду навпрошки під серпанком безсоння.
Вже й хата біліє в овитку садка.
Вколихують мальви журбу на осонні,
Спориш випасає стежина прудка.
Стрічає криниця з двома журавлями.
Безпечно хмарина в цеберку пливе.
І мама старенька вітає сльозами.
На вишні пташо́к голосок подає.
18.02.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777581
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2018
автор: Valentyna_S