Як самотньо вітри за вікном завивають .
І навіюють роздуми в очі , до сліз .
Так важко йти , стою , буває .
Ще важче стояти , коли тебе обминає ,
а навколо із мрій ліс .
І ти пам'ятаєш , як садив кожну стеблину .
Поливав любов'ю , теплом .
А тепер ,он вітри ,безжально терзають .
Зривають листи , кидають в забуття долину.
Котрусь навіть із коренем виривають .
Нема сум'яття .
А скоро весна ,
І може так бути має .
Вітер життя забирає сміття .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777635
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2018
автор: БЕЗ