Спустився Ангел до землі... почув що плаче Україна.
А чому плакати? Чому? У неї море й небо синє. І золоті
шумлять хліба, і льон, як небо... синій-синій. Тут лиш
послухать солов'я чого вартує!
В Україні дівчата й хлопці - маків цвіт. А як одягнуть
вишиванки... То ночі зорями цвітуть, і квітнуть сонячно
всі ранки.
Прислухався. Знов чути плач. Запахло димом.
- Негаразд, - подумав Ангел і злетів...
О! Що побачити хотів... нема того! Куди поділось? Як та-
ке статися могло?! Сумні міста... Ой невеселі! Є майже пу-
сткою село.
Не вберегли... Не цінували? На правду це не схоже.
Так. Бо споконвіку захищали. Відважний кожен тут вояк!
І знову постріли...
- О, Боже! - змолився Ангел. - От дива!
В окопах він помітив хлопців. Були скупі всі на слова.
Та скільки мужності й відваги, скільки любові й теплоти
у їх очах побачив Ангел!
Й почув: - Ти нас... і їх... прости!
І зрозумів тоді наш Ангел, що тут стосунки непрості.
Та ворогів вміють прощати... бо ж душі гинуть в темноті.
-Досить Вкраїні горювати! Нарешті я таких зустрів...
що навіть там, де плаче мати, вміють прощати ворогів!
Лиш добрим й мудрим є під силу любов'ю побороти зло.
За це й люблю я Україну... хочу, щоб світло тут було! -
подумав Ангел і до Бога полинув правду розказать.
Що буде далі? Богу знати. Нам в добро вірити й чекати.
Просить, щоб дні ясні прийшли. Щоб усміхнулись батько й
мати, щоб в мирі й щасті всі жили.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777694
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.02.2018
автор: Надія Башинська