Вітрила за спиною, кораблі,
І кожен день, і кожен рік – не марний.
Чудесний світ розтанув у імлі,
З ним хлопчик – і усміхнений, і гарний.
Наш перший курс згадається йому…
Тим хлопчиком давно вже я не хвора.
А юний образ знов воскрес. Чому ?
І серце потривожив з монітора.
Не спільно наші вирували дати,
Проблеми діставали з різних боків.
Як він тепер ? Мені хотілось знати
Завжди, напевно. Тільки – скільки років !
Всміхався долі чи кидався в бій –
Осилив буднів вулик галасливий ?
Успішний і дорослий, і не мій –
Із зморшкою на лобі. Він – щасливий ?
У нього за спиною є вітрила,
Безхмарні і чудесні небеса !
Вдивлялась я уважно і раділа :
Магічний усміх досі не згаса !
Лягла зморшка… Пролягала даль !
На скроні ляже не одна сніжинка…
А зараз – осінь, сонячна печаль.
Міцна мені дісталась павутинка !
© Оксана Осовська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777815
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2018
автор: Оксана Осовська