СОВІСТЬ
Ми іноді зненацька і не знаємо самі,
Що заважає затишку, душевному спокою…
Здавалось, і ніщо не перейшло межі,
Але журба чомусь прийшла сама собою.
Чи не тому, що подруга надійна в нас.
Вона розслабитись нам не дає ніколи.
Не вгомониться, для байдужості не час –
То людська совість, у житті найперша школа!
Дарунок найцінніший від Творця,
Її ніяким способом не купиш.
Часом приспиш, та праця марна ця –
Пробудиться і все з лихвою надолужить.
Хто загубив її, той втратив майбуття,
Пройти дорогою життя надіявся наосліп….
Ми – діти Бога, Він бо обіцяв:
Мир вічний тільки тим, хто має скромність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778262
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.02.2018
автор: Гість-Наум