Земля мов діжка, небо як деко,
Зіронька зорці світить далеко.
Нічка наступить, сонечко згасне,
Серденько тужить моє нещасне.
Серденько моє дума бентежить,
Та котру люблю комусь належить.
Та, котру люблю про то не знає,
Іншого когось вона кохає.
Місяць високо звечора сходить,
Зорями в небі він верховодить.
Серденько тужить моє незримо,
Серденько плаче – хто ж його стрима.
Очі закрию, нею лиш мрію,
Їй лиш сказати про то не смію.
Серденько плаче в тугу закуте,
Немає кому того збагнути.
Парище.
2018р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.02.2018
автор: Мартинюк Надвірнянський