Зустрічаю день, як років надцять тому.
Вдячніше, можливо,-- та це неважливо…
Втішаюсь праці, хоча долає втома.
Й негараздам в очі більш дивлюсь сміливо.
І, як раніш, бентежать Ласт і Моріа,
Весняна радість й затяжний осінній плач.
Здаватися мені ще не прийшла пора--
Нових облогів досі я шукач й орач.
Тепла своїх долонь не втратила за вік,
Іще волію весь світ земний обняти,
Не хочу відчувати своїх років лік,
Й кожну мить життя продовжую любити…
А як без мене колись проснуться весни,
І як без мене колись настане літо?
Знайдеться той, хто скаже врешті-решт мені,
Як без мене зможе це життя тривати?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778513
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.02.2018
автор: Valentyna_S