Чи я живу, чи тільки скнію?
І щось ніяк не зрозумію
Чому у рідній Україні
Ми українською німієм?
Чому стає нам так незручно
За нашу мову милозвучну,
За нашу пісню – чарівницю,
За Україну – годівницю.
Та ще ж такі ми прехороші,
Що прислужитися охочі.
На всяке іншомовне слово
На їхній відповідь готова.
А ще ж такі ми безхребетні,
Що всім достойним і бешкетним,
Лиш заговорять іншомовно,
Готові ручку цілувать.
Себе ведемо, як лакеї,
Як нижча раса, як плебеї.
Щоб не зобидити нескромно:
‘’Чєго ізволітє сказать? ‘’
Де наша гордість, наша сила
Щоб іншомовні нам годили?!
Коли ідуть в сусідню хату,
Слід по сусідськи розмовляти.
Коли ж влітають окупанти,
У них інакші домінанти:
Все підім’яти, придушити,
Твоє єство розпорошити.
Перебрехати все минуле,
Щоб всі нащадки геть забули
Про наше древнеє коріння,
Про наші вічні володіння.
А як старались, як брехали,
Щоб ми забули все, що знали,
Щоб прихопити ласі креси,
Зробивши бидлом безсловесним.
Тож сім століть нас ґвалтували
Ті безконечні злі навали.
Зі сходу, заходу, від моря
І від північного помор’я.
Чому, так званий, старший брате,
Ти затоптав нас попід ноги?
Чи ж не за те, що так багато
Тобі вказали ми дороги?
У світ величний, у Європу,
В цивілізацію широку.
Твоїм ординським диким предкам
Ми вторували шлях нелегкий.
Чому тобі, наш ніби брате,
Від нас потрібно так багато:
Віддати хліб, віддати сало,
І того буде ще й замало,
Віддати дім і рідну мову.
Тоді все стане так чудово!
‘’ Тогда, Івашка, поскорєй
Стакан болтушєчкі налєй.
І станєт всйо вокруг свєтлєй
І будєт всйо кругом оккєй’’.
За понадмірну толерантність,
За доброчинність, елегантність
Несем нелегкого хреста.
Лишень як вдарить громовиця
Стаєм незламними, як криця,
А після знову – в світ добра.
Щоб Україні процвітати
Своє повинні шанувати,
Добром ділитись залюбки.
Із іншомовними дружити,
А українством дорожити,
Тримати міцно кулаки.
2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778628
Рубрика: Поема
дата надходження 23.02.2018
автор: Юрій Прозрівший