Ти кажеш, що ти любиш Україну,
Чого ж ти тявкаєш чужою мов щеня,
Вже ніби і доросла ти людина,
А підлабузнюєшся до чужого пса.
Для кожного народу своя мова,
Ти нею говори, спілкуйсь, співай,
Чужої вчися, як казав Шевченко,
Якщо вкраїнець, то свою вживай!
Чого ховаєш мову цю під тином,
Ще й хвалишся , що без кісток “язик”,
Безбатченком стаєш, не рідним сином
І не кажи, що просто ти так звик!
Якщо ж ти мову рідну зневажаєш,
Не мудрий ти, а просто ти ніщо!
Хоч мов багато й ти багато знаєш,
А “звичка”, це засмерджене багно!
Пора уже піняти гордо слово,
Воно прийшло з матусених грудей,
Берись за діло і учися знову,
Якщо забув, чи звик, ставай спудей!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778805
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.02.2018
автор: горлиця