Не дають мені спокійно жити
Зважені й хвилюючі думки.
Намагаються гніздечко звити,
Як весняні трепетні пташки.
Совісно вони кладуть основу
Пам’яті гіркої, наче дим.
Тож і згадуються знову й знову
Ті, яких не замінить ніким.
Роздумів збирається багато,
До небес злітають, мов стріла:
Будням щоб відкрити шлях до свята
І добром згубити сили зла.
Думка має душу неосяжну,
Бо завжди турбується про все.
Ніби ненька захища відважно
Віковічне надбання земне.
Глибоко захований у серці
Мелодійний, загадковий рій.
Він у мене романтично зветься:
„Світ любові та рожевих мрій".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778850
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.02.2018
автор: Дніпрянка