Їх вкриває свіжим листям років педантичний часу листопад,
Їх дороги – міліони кроків, що повік не вернуться назад,
Їм - гілки до неба простягати і молити сонця і дощів,
Їх - Земля, сердечна рідна мати - заколисує у тишині домів.
Їх серця розкриті, наче квіти, там живе кохання, лиш одне.
Їх бруньки - їх копії, їх діти – ніжне диво, трудне і чудне.
Пнуться з шкір – за добрива щоднини, крихту сонця і води ковток –
Люди – ці пульсуючі рослини, що звиваються парканами кісток,
Оплітають
Стовбури свідомості –
Неупинно –
Ритмами судин,
Все життя
Існуючи
В готовності
Проливати
Найбагрянішу з рідин…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778900
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.02.2018
автор: yaguarondi