Україно моя рідна,
ненько моя, мамо.
Пограбована ж.дами,
тому така бідна.
Впала язвою руїна
в тенета обману.
Ведуть халики у яму,
доленька чаїна.
І стежина безпросвітна,
лягла гноєм в рану.
В очі сипали оману,
тому й непривітна.
Плює в душу несвобідна
бо в пазурах зламу.
Груди коле, б’є словами
в рабстві, непомітна.
Та вже йде пора новітня,
у пологах драми.
І відчинять Боги храми,
від рідної мами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2018
автор: Миколай Волиняк