В уяві чи наяву.
Коли розганяє сонце хмари.
Я кличу тебе на цю диво – виставу,
Що для тебе хтось вкотре поставив.
В твоєму замку раптом розпускаються квіти,
В ньому музикою все оживає.
І я теж починаю радіти.
Я теж на тебе таку чекаю.
Ти пробуджуєшся зі свого столітнього сну.
Здивована тим, яким все стало навколо.
А я біля тебе ненадовго засну,
Бо мені не пройти це зачароване коло.
Ти обіймаєш кінчиками пальців пелюстки троянд,
Цілуєш губами вино - виноград.
У тебе сьогодні не дует, а соло.
Бо я все ще не прорвав зачароване коло.
Твої очі озираються навколо.
Твоїм очам чогось так мало.
Ти шукаєш мене по цілому залу.
І розумієш, що мене поруч не стало …
Тоді ти розпускаєш свої коси.
В круговороті твого волосся,
В неспокої твоїх думок
Щось вкотре між нами відбулося ….
Раптом падають стіни, розбиваються вікна,
Щось мудрують собі шоумени.
Вистава закінчилась. Вона справді магічна.
А я чекаю, коли ти зійдеш зі сцени …
Завтра буде інша. Можливо, у нас будуть окремі ролі.
Але ми завжди, коли закінчуються чари,
Повертаємось в замок нашої долі.
Саме вчасно, коли сонце розганяє хмари …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778969
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2018
автор: Дружня рука