Зима гаряча незгасимим болем,
У серці чорним попелом осіла.
О Нене, безталанна моя доле,
Безсило опустила мрії крила…
Той лютий… все скінчилося гадали,
Здавалося здолали рубікон.
Герої сотні в небо відлітали,
І плакали свічки біля ікон...
Як же серця від розпачу щеміли!
Хіба ж ми уявить тоді могли,
Що ляжуть тисячі іще в могили,
Лебідки доні, хлопці - соколи!
Скалічені тіла і згаслі долі
Розділено життя на після й до…
І українці в прагненні до волі,
Кладуть життя в пекельному ОРДЛО!
І знову лютий добігає краю,
Прийде на землю змучену весна.
Та я тепер більше на мир чекаю,
Щоб Перемогою скінчилась ця війна.
Прийде весна і шовковисті трави,
Закриють вирви болю на полях.
Та вічно кровоточитимуть рани
У материнських згарищах - серцях…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779219
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2018
автор: Наталка Долинська