Знов чекаю прийдешню весну,
У надіях, у мріях мов ліки,
Що врятують, й дійти до мети,
Допоможуть під оплески Ніки.
Я чекаю цю ранню весну,
Марнославно втрачаючи днини
І мов грек на безглуздій війні,
Прошу захисту й щастя в Афіни.
Розставляю таємні думки,
По заповненим віком шухлядах,
І шматую нещадно листки,
Які я запідозрив у зрадах.
На яких всі слова не мої,
А лиш тих, хто поклявся у дружбі,
Тих, що жадібно брали тепло,
А взамін залишались байдужі.
Я чекаю блаженства весни,
Так давно…Трохи більше піввіку,
Розмовляючи з Богом на Ти,
А з людьми лиш на Ви - їм на втіху.
Я, так часто, ночами не сплю,
Знов купаючись в спогадах давніх,
Аби з тисячі лиць всіх, всліпу,
Сотню друзів відмітити справжніх.
Я чекаю, вже вкотре, весну…
І вона, теж на мене чекає,
Аби разом в моєму садку,
Подивитись, як янгол літає,
Як кружляє він в небі сумний,
І з душею заводить розмову,
Натякаючи, що не один,
Розкриваю я серденько Богу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779287
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2018
автор: Ярослав Ланьо