Заворожило полум`я твій погляд,
В сльозі самотній втислось півжиття
І викормлений сумнівами розпач
Повів тебе на осліп в майбуття.
Надії, воском капали в долоні,
Пекучий біль залишився в душі
І пульс ритмічний, різавши у скроні,
Відлунював по венах на руці…
Чому? За що? Невже це справедливо?
Твоїй красі позаздрили б й боги,
Де все оте, що вабило й раділо…
А кинуло в обійми самоти?
Безглузді ночі з книгою у ліжку
І вже набридлі долі героїнь,
А де любов, де слово просте: Втішу?
Молитва вечорами і Амінь…
Знов химородить полум`я по стінам,
Присіли на плече сумні думки
І плавиться, як віск прозорий, віра
На стіл старий стікаючи з руки.
Життя без сенсу мов дзижчала муха
І два крила: надію та любов,
Гризе самотність, ця голодна сука,
Що мала б вити нині за вікном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2018
автор: Ярослав Ланьо