Сніжні дерева ці, сніжні дерева ці, ніжні
Безмежні та мовчазні, ніби збавили звук.
Вилиті велети вічного лісу опішні
Себе дозволяють торкати літеплом рук.
Закутані сніжними чалмами та рушниками,
Вийшли із лазень розтоплених криг і джерел,
І крила заласні розправили понад ярами
Ці диригенти мінливих пташиних капел.
Ти лиш ходи в тому царстві, страннику, тихо:
Не наполохай сонливі обличчя озер.
Най тільки вітер стріху
Струшує соснам на втіху
Гупає жмутками снігу,
Щоб той не надто завмер.
23.12.2017 – 27.02.2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779330
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.02.2018
автор: DIaMONd88