Князь Ярослав побудував,
Ходив молитись в нього.
Софія — мудрість — тут жива,
Що є в стосунках з Богом.
Софійський кафедральний храм
Про велич України,
Її колишню славу нам
Нагадує донині,
Про велич Києва. Колись
Він був найбільшим містом
В Європі. І про нього скрізь
Лунала слава чиста.
Було то тисячу років
Тому. Чого ж сьогодні
Ми дріб'язні такі й слабкі
Та ні на що не годні?
Бо ми не маємо зв'язку
З духовним світом, з Богом.
І маєм через це таку
Розквашену дорогу,
Серця немудрі та сліпі,
Мізки, заплилі жиром,
І руки жадні та скупі,
І душу геть нещиру.
Це є звичайний вплив пітьми,
Яка в нас скрізь від того,
Що втратили стосунки ми
Зі світлом, тобто з Богом.
Життя щоб дихало, цвіло
В нас мудрістю й любов'ю,
Зв'язатись треба з джерелом
Духовного здоров'я.
Тож, брате, рішення прийми
Просвітлення сягнути.
Кинь виклик грязній тій пітьмі:
«Я хочу відштовхнути
Невігластво та різний бруд,
Що засмітили душу.
Зв'язатись з Богом — це є труд,
Що я здійснити мушу.
Хай стану князем я собі,
Хай правлю я собою
І переможу в боротьбі
В собі з нечистотою».
Як мудрий князь, як Ярослав
Нехай з нас стане кожен.
Тоді, поставши проти зла,
Ми врешті переможем.
І геть не релігійність тут
Я на увазі маю,
А серця справжню чистоту,
Без неї що немає
Нічого доброго в житті,
Воістину нічого.
Софія — мудрість — в чистоті,
Що є в стосунках з Богом.
[i]18.08.2016
Софія Київська
Із циклу віршів 2016-2018 років "Нові сили рушають" www.PetroRuh.com/2016.html[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779466
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2018
автор: Петро Рух