ПЕЧАЛЬ

Людська  печаль  блукала  на  свободі,
Здивована,  одягнена  по  моді.
Хазяйнувала  впевнено  в  оселях,  
У  запустілих  і  погаслих  селах.

Жила  розкішно  у  хатах  вдовиних,
У  тих,  де  в  небі  вже  сини,  родинах.
Ревіла  з  гіркоти  сама  своєї  –  
Для  бідних  не  служили  добрі  феї.

Дорогу  торила  тверду,  надійну,
У  помічницях  завжди  мала  війни.
Вбиралась  впевнено  у  шати  смерті
Та  для  брехливих  лиш  глашала  вперто.

Не  дуже  поспішала  й  до  столиці,
Де  фальші  більше  й  синтетичні  лиця.
У  них  для  неї  не  знайдеться  місця  –  
Повняться  кубки  радості  по  вінця…

Такі  не  знають  подиху  печалі,
Ні  сліз,  ні  горя,  лиш  заморські  далі.
Сліпа  душа,  завжди  двійні  стандарти,  
Чужа  біда  та  смерть  –  давно  вже  жарти…

Ані  сльози,  простого  розуміння,
Бо  душі  –    конвертовані  в  каміння.
Вирішують  всі  справи  тільки  гроші  –  
Купаються  в  них  обранці  хороші…

Заплакала  печаль  над  вояками,
В  обіймах  зі  сталевими  клинками.
Не  збутися  її  у  світі  цьому,
Допоки  можновладці  служать  злому.

 28  лютого  2018
(с)  Валентина  Гуменюк
                                       




адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779518
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2018
автор: палома