Під тихий звук іспанської гітари,
Піддам вогню я сонному каміну
Та знов до Тебе, янголе, в минуле,
Хоча б думками, все одно полину…
Підкравшись тихо, ковдрою накрию,
Тебе з котом, дрімаючих у кріслі,
І поцілунки трепетні у шию
Заграють вмить, як перла у намисті.
Раптово день наш звечорів зимовий,
Слова шепоче біля вуха Муза,
І знову шарф Твій, бежево-ліловий,
Руки моєї ніжно доторкнувся.
Палкі блукають в спогадах цілунки,
Ще ніби пристрасть згадується нами,
Але на килим скинуті малюнки,
Уже давно час потоптав ногами.
Театр любові…Сміх крізь гіркі сльози,
У спогадах ще тліє любов-пристрасть,
Та смак «Jim Beam», з ковтками кока-коли,
Роки вже змили з пам’яті, і відстань.
Тепер зі слів намисто лиш на шиї…
Але слова не справжні поцілунки
І я дивлюсь, як догорають мрії,
Немов ескізи у обіймах грубки.
Ескізи ті, що вдвох ми малювали,
Торканням вуст, розпечених в любові,
Але тоді…Тоді ми ще не знали,
Що порізно чужі будем сьогодні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2018
автор: Ярослав Ланьо