КАЗКА
ВУДІ ПОЛ ҐРЕЙ
ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА. ПОДОРОЖ НА ПОЛЮС
-«Настусенько, рибочко ти моя! Як ти ставишся до ідеї відправитися у подорож на полюс, північний, або південний, на твій вибір?»
-«Це чудова ідея, любий дідусю! Ти знаєш, мої однокласники заздрять мені, тому що у мене такий креативний дідусь. Твої ровесники , вочевидь, проводять свій час за телевізором, або ще гірше на лікарняному ліжку, а ти справжній непосида, ще й мене заразив пристрастю до екстремальних подорожей. Ти просто молодець! Я тебе дуже люблю!»
-«Взаїмно, Настусенько! А щодо креативності, то мені видається, що це перебільшення. Усе ж інше відповідає дійсності. Наше життя дається нам не для того, щоб їсти й пити, а ще пізнавати навколишній світ, поповнювати наші знання у тих сферах, котрі нас цікавлять. Що ти на це скажеш?»
-«Звичайно, що я з тобою погоджуюся на усі 100%. Щодо подорожі.Я пропоную, щоб ми відправилися на Північний Полюс, більш екстремальніше.»
-«Чудовий вибір!Тоді не будемо гаяти часу. Відправляємось завтра вранці. Нам слід підготувати спеціальний теплий одяг, який я напередодні замовив по інтернету. А ще нам варто добре виспатись, тому що подорож буде дуже неспокійна, на мій погляд.»
Насправді, ні я, ані Настуся вночі не склепили очі ні на мить, в очікуванні надзвичайної подорожі.
-«Доброго ранку, сонечко моє! Як тобі спалося? А то я, відварто кажучи, узагалі не спав. Продумував подумки усі деталі нашої екскурсії у світ вічної мерзлоли, білих ведмедів, тюленів, морських котиків, пінгвінів.»
-«Я теж, дідусю, чомусь, не змогла заставити себе заснути. Очевидно, звичайний перед екстремальний мандраж. У мене щось подібне було, перед відвідинами планети Сонце. Але зараз усе позаду, і я повністю готова до нових пригод і випробувань.»
-«Ось і гаразд. У такому разі відправляємось рівно через пів години. Літак доставить нас до корабля на якому ми доправимо наш трансформер до першого суцільногго льоду. Мене нетерпиться дізнатись, як наш казковий корабель зарекомендує себе, як криголам.
Для нього це буде серйозне випробування. Все ж сподіваюсь, що усе буде гаразд.»
-«Не сумніваюся, дідусю. Усе, за що ти берешся, у тебе виходить чудово! Ти просто молодець! Ну, що ж я повнісю готова.»
Переліт дещо більше часу ніж я сподівався, але ось ми нарешті на борту довгоочікуваного корабля, на борту якого, як і у попередній раз залишилося місце для нашого трансформера. Уночі мені снилося північне сяйво - барвисте, яскраве, мерехтливе, неповторне.
А зранку ми, у кінці кінців, спустили на воду наш ICE CHALLENGER (примітка автора – той, котрий робить виклик льоду). З усіх версій трансформера – цей сподобався мені найбільше. І будь які сумніви з приводу його готовності одразу ж відпали, як тільки я його побачив після запрограмованої трансформації.
Нам прийшлося дочекатися допоки корабель, який нас сюди привіз зникнув за горизонтом, і, тільки після цього я включив повітряну подушку, і, на надзвичайно високій швидкості ми вирушили до крайньої точки північного полюсу. Наш корабель піднімаючи хмари снігу упевнено рухався вперед. Усе навкруги було вкрито надзвичайно товстим шаром снігу, який ніколи практично не танув до твердої поверхні. Слід відмітити, що рухаючись уперед мені, як капітану корабля, приходилося бути надзвичайно обережним, так як біла пустиня попереду була далеко не рівною, як можна було на перший уявити собі.
Навпаки, час від часу на нашому шляху попадалися небезпечні льодяні тороси – хаотичне нагромадження товстих крижин льоду, котрі при зіткненні з нашим всюдиходом могли б спричинити серйозні технічні пошкодження. Відкрию, любі дітки, невелику таємницю попереду – мого щтурвалу знаходиться великий монітор, на якому чітко видно усі небезпечні ділянки на нашому шляху. Прилади мені підказують, що ми вийшли на фінішну пряму і до кінцевого пункту нашої мандрівки залишилися лічені години. Ми, практично, перестали спілкуватися, так як кожен був зайнятий своїми обов’язками, які з кожною миттю ставали усе більш відповідальними. І якраз у цей момент знімається потужна снігова буря. Блискавично приймаю рішення зупинитися і влаштувати нічліг до завершення небезпечної снігової хурделиці, яку жодним чином не можна порівняти зі сніговіями у нашому, Карпатському краю. Наш трансформер приземлився за одним з високих торосів. Усередині нашої чудо-машини незважаючи на отоплюючі пристрої було досить прохолодно. Воно й недивно. Назовні температура опустилася до -60. Щоб якось підняти нам настрій «шеф» і наші чудові друзі роботи вирішили влаштувати для нас прекрасну гавайську вечірку. Вони прикрасили нашу вітальню так, що здавалось ми раптом поринули у спекотне гавайське літо, з пальмами, запальною музикою й веселими танцями. Не знаю, як їм це вдалося, але під вечір ми вимушені були поскидати увесь теплий одяг й уявити, що ми на справжньому пляжі. Після таких веселощів я спав, як кажуть, без задніх ніг. Ліхтарі нічного бачення дали нам змогу побачити, що знаходиться за товстим шаром снігу. Яке ж було наше здивування, коли зовсім поруч з нашим казковим кораблем ми побачили білу медведицю з двома її малюками. Вочевидь, вони теж вирішили перечекати негоду біля величезної кучугури снігу й не догадуючись, що усередині знаходяться люди. Ми були надійно захищені броньованими стінкамим трансмобіля. Ці ж стінки не дали небезпечним звірям можливості винюхати запах людей. Ведмежатка притиснулись до своєї матусі в пошуках поживного молока, і, прихисток від сильного морозу й колючого вітру. На сніданок у нас був гарячий шоколад, блінчики з медом, і, звичайно свіжі фрукти – виноград, яблука, і, навіть черешні. Не встигли ми завершити нашу ранкову трапезу, як прилади нічного бачення дали нам змогу побачити, що мати-ведмедиця зі своїми дітлахами залишила свій прихисток, і, очевидно відправилась у пошуках свого сніданку. Снігова буря, зрозуміло, припинилася так само швидко, як і розпочалася. Нам теж прийшла пора відчалювати. У нашого трансполрту виявилися досить потужні мотори, які дали нам змогу без особливої напруги знятися з місця й піднявшись над поверхнею білої пустелі відправитись до центальної точки північного полюсу. Ми летіли так низько над поверхнею землі, що без будь яких проблем зафіксували наших нічних сусідів. Спочатку гул моторів нашого трансформера змусив звірів кинутись в різні сторони, а потім вони з неприхованою цікавістю спостерігали за тим як за нашим рухом уперед піднімалась справжня снігова буря. Віддалившись якнайдалі від грізних звірів я вирішив зупинитись, щоб одягнувши теплий одяг вийти назовнію. Наш одяг дуже нагадував скафандри, які ми одягали протягом нашої захопливої подорожі до Місяця. Вони були легкі, з підігрівом, захищаючи за допомогою щільних шлемів наші обличчя від справді лютого морозу.
-«Настусенько! Чи тобі часом не холодно у цьому скафандрі?»
-«Зовсім ні, дідусю. У ньому досить тепло й комфортно.
Продовження буде...
2728 лютого 2018 року Івано-Франківськ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779564
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.02.2018
автор: Woody Paul Grey