Буває, буває. Чого не буває.
З високого неба сніжинка злітає
І пухом біленьким всю землю вкриває.
А, як потепліє – струмком задзюрчати,
Щоб потім колись знов зими дочекатись
Буває, буває. Чого не буває.
Як прийде весна, то і сад розквітає
І пташка в гніздечко своє прилітає.
І луг заквітчають ще нескошені квіти,
І після весни ще десь знайдеться літо.
Буває, буває. Чого не буває.
І ліс нас багатством своїм зустрічає,
І колос у полі важкий достигає.
А хвилі у морі хлюпочуть грайливо,
Заграє веселка у небі щаслива.
Буває, буває. Чого не буває.
І лист пожовтілий з дерев опадає,
А осінь так щедро врожаєм вітає.
Прощається небо з ключем журавлиним
І знову зима десь з – за обрію лине.
Буває, буває. Чого не буває.
Як любиш когось, то і щастя безкрає,
І серце сміється, і серце співає.
І тільки розлука – нещастя для нас,
І час, що летить, невблаганний той час.
8.02.2006(Михайло Чир)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779618
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2018
автор: Михайло Чир