Зледеніла котилась сльоза,
По холодній щоці, на морозі.
Безпритульна тремтіла душа, - сама.
У солоний кристал замерза,
Відігрітись, укотре, не в змозі.
Сніг колючий тулився до ніг -
зима…
Заметіллю засніжену даль,
Не знайти, не дістать, не відчути.
І крихка, ополонкою, зве ріка.
Випромінює серце печаль, -
Необачності вічна спокута.
Неминуча розлука гірчить:
" пока…"
Так журливо бриніли слова.
Та чи ти, хоч коли, дослухалась?
Той глухий, хто НЕ ХОЧЕ і крик почуть.
Певно, вірила, смуток сплива,
Вже тоді, як крижинкою стала,
То ж, від сліз і осліпла, в снігах,
мабуть...
09.01.2015.
ред.02.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779697
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2018
автор: Ліна Ланська