Нічка лютнева ще надто довга,
Та ранок сміло вже наступа.
Для України плекає долю
Праправнук діда – бійця УПА.
А ворог боєм бійців ґвалтує
І… захлинувся на котрусь мить,
То небу тиша тепер звітує,
Скількох убито. Їй теж щемить…
Вже й ранок плаче сльозою в рану,
І сіллю тіло їй роз’їда…
Це стодвадцятки стріляли зрану…
А кров синівська – то ж не вода…
У ціль стріляли. По хлопцях наших…
В орди немає в душі жалю…
Але не бути в Донбасі Раші.
Служить не станем уже Кремлю.
Непросто дуже віднадить звіра,
Коли аж надто він знахабнів,
Та не вмирає у душах віра:
Кінець настане таки війні!
І зійде сонце добра й свободи.
Ні, благовістом воно зійде.
Ми ж будем жити одним народом
І стяг єдиний скрізь розцвіте!
11.02.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779698
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 01.03.2018
автор: Ганна Верес