Лютий свій трон віддавати не хоче.
Холод пуска льодяними грудьми.
Голуби в вікна дзьобами стукочуть:
- Дайте зерна, бо загинемо ми.
Кішки нічийні у шпари забились.
Пси дворові загубили ходи.
- Весно! Агов! Ти чому забарилась?
Ріки стомились тримати льоди.
Стогне земля, як смеркає надворі,
Пхає мороз їй до щік рогачі.
Місяць завив і заплакали зорі,
Холод і їм дошкуляє вночі.
Весно, виходь. Одягни сонце-шляпу,
Взуй черевики, що топлять сніги.
Досить тобі обіймати канапу.
Поле чекає, річок береги.
Сад зажурився, хотів сокувати –
Тіло в лещата мороз затиснув.
Діти малі не виходять із хати.
В вікнах сидять, виглядають весну.
З’явиться? Звісно Та треба просити,
Кидать закличні пісні їй до ніг,
Щоби хотіла у нас загостити.
Вимести холод із душ і доріг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779778
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.03.2018
автор: Крилата (Любов Пікас)