А сніг іде, хурделиться лапатий,
Не видно десь, ні краю, ні кінця.
Джмелем летить у груди пелехатий,
Благословенний скапує з лиця.
Як в казці дивній падають сніжинки,
Біліють туї вмотані в шалі.
В кожушках сплять спіреї і ялинки,
Як дітки сплять у ліжечках малі.
Теплом блаженним закосичу душу,
Не хочу прокидатися від сну.
В раю стою і пальцем не ворушу,
Фантазію спиваю неземну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779804
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2018
автор: Миколай Волиняк