Завмерли зорі в примороженому небі,
Дрімала баба снігова в кутку двора,
І знов лунало над селом «Во Віфлеємі»,
Про Богородицю й народжене дитя…
Моє Різдвяне, в ніжних спогадах, дитинство,
Давно загублене в снігах тих вечорів,
Просте червоне з білим мамине намисто
Й бабусин тихий, щирий, задушевний спів.
Гриби на білій скатертині, хліб, сіль, риба,
Кутя з горіхами, узвар і голубці,
Та карим нашим оченятам мила втіха-
Хрусткі, смачні, рум`яні з цукром пампухи.
В нічній різдвяній тиші всі молились щиро,
В бабусі усмішка і сльози на очах…
Мені здається, більше в ті часи сніжило,
І віри в Бога, було більше на вустах.
Лежало в купі під столом духм`яне сіно,
І примовляючи бабуся «цип-цип-цип»,
Цукерки нам давала, вірили щоб в диво,
І цілий рік аби в нас курочки неслись.
Ковток вина маленький, слово про Ісуса,
І побажання-мрії в рік новий ввійти,
У щасті й радості…Якби ж тепер матуся
Могла солеників, іще хоч раз спекти.
Заколядувані, від тата, гроші в жмені,
Сто перший мамин поцілунок на щоці,
Були у світ великий вже відкриті двері…
Тепер лиш пам`ять про Святвечір в тій сім`ї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780067
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2018
автор: Ярослав Ланьо