А дід пішов за обрії орати,
Мов не на вічність, а на день чи два…
Розгріб турботи звичні біля хати,
Із вилами пройшовсь біля хліва.
Напхав у ясла сіна, щоб корова
Під вечір не урвала молока.
Поправив у печі тоненькі дрова –
Й рудий огень урізав гопака!
В думках розклавши наміри по буднях,
Поворкотів, що молодь вже не та,
Що їм би тільки спати до полудня,
І усміхнувся… Ох, літа-літа.
Бо що йому, старому, ждати смерті,
Якщо життя тримає на плаву?
Ще сили є, аби кути підперти.
А молоді́? Нехай ще поживуть.
Отак собі у роздумах і праці
Провадив день старенький чоловік…
А світ гудів мільярдами вібрацій,
Які зливались ув один потік.
Зима лежала біла і кудлата,
Коли побрів за овид сивий дід…
І вікнами заплаканими хата
Йому охрипло застогнала вслід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780135
Рубрика: Присвячення
дата надходження 03.03.2018
автор: Наталя Данилюк