Усі поради батька, давні й незабутні,
Я знаю краще пальців правої руки,
З тих пір, як мені він, ще на старенькій кухні,
Казав про сенс життя, мій вибір і шляхи.
Про моє кредо у житті… І в вовчій зграї,
Самим собою бути, щоб там не було,
Іти не лиш до горизонту, мчати далі,
Допоки смерть не вдарить списом під ребро.
Зріднилась впевненість дитяча зі словами
І я крокую по життю з тим резюме,
То лаю випадок, то з неба жду знов манни,
Але собі подібним, вибачаю все…
З вовками жити, значить, вити з ними в повню
І бути, аж до смерті злими, як вони,
Щоб виривати зуб за зуб, у помсту кровну,
Не відчуваючи ні болю, ні вини.
Ходити в зграї тихо, мати своє місце
І опускати очі перед вожаком…
Але, з дитинства кредо, всіх рефлексів вище,
Не став в овечій шкурі, все ж я хижаком.
В старого вовка, з вовченяти, ніби виріс,
Набридло вити і жалітись на життя,
Тепер ціную у людей лиш справжню щирість,
Бо відчуття, на жаль, всі інші все ж брехня.
Тепер ціную тільки правду…Хай й болючу,
Нехай від неї легше в серці не стає,
Я зціплю зуби міцно в спеку, зціплю в стужу,
Аби лиш кредо знов не зрадити своє.
Аби пробачити людей у вовчій зграї,
Із пащі їх не відриваючи шматок,
Не йти шеренгою, за вожаками, далі
Лиш відбиваючи ритмічно глухий крок.
Один? Нехай один, як кожен в світі сотий,
Хто не бажає бути в зграї пішаком,
Я буду сам собою до кінця, аж поки
Моя душа не стане в небі світлячком…
Укотре ті слова пригадую з дитинства,
В овечій шкурі часто сховані вовки…
Та Бог нам вибачить всі пустощі, безчинства,
Можливо, й заздрощі пробачить та гріхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780376
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.03.2018
автор: Ярослав Ланьо