ID:780135 від 3. 03. 18.
А дед ушёл пахать за горизонты -
Не в вечность будто, а денька на два.
Разгреб свои привычные заботы
И с вилами прошелся у хлева.
Наполнил ясли сеном, чтоб корова
Не сбавила под вечер молока,
Дрова в печи подправил и по новой
В ней пламя рыжее плясало гопака.
И мысленно, построив план на будни,
Пробормотал, что молодёжь не та -
Им до обеда спать бы беспробудно ,
И улыбнулся...эх, лета, лета.
А что же старому ждать встречи смерти,
Когда пока жизнь держит на плаву?
И силы есть вертеться в круговерти,
А молодые пусть себе живут.
Вот так в труде, раздумьях, без оваций
Мотал старик деньков своих моток,
А мир гудел мильярдами вибраций,
Сливаясь по пути в один поток.
Зима сияла, белизной объята,
Когда за окоёмом скрылся дед...
И окнами заплакаными хата
Ему охрипло простонала вслед.
А ДІД ПІШОВ
А дід пішов за обрії орати,
Мов не на вічність, а на день чи два.
Розгріб турботи звичні біля хати,
Із вилами пройшовсь біля хліва.
Напхав у ясла сіна, щоб корова
Під вечір не урвала молока,
Поправив у печі тоненькі дрова
Й рудий вогонь урізав гопака.
В думках розклавши наміри по буднях,
Проворкотів, що молодь вже не та,
Що їм би тільки спати до полудня,
І усміхнувся...Ох, літа, літа.
Бо що йому, старому, ждати смерті,
Якщо життя тримає на плаву?
Ще сили є, аби кути підперти .
А молоді? Нехай ще поживуть.
Отак собі у роздумах та праці
Провадив день старенький чоловік...
А світ гудів мільярдами вібрацій,
Які зливались ув один потік.
Зима лежала біла і кудлата,
Коли побрів за овид сивий дід...
І вікнами заплаканими хата
Йому охрипло застогнала вслід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780431
Рубрика: Посвящение
дата надходження 05.03.2018
автор: Михайло Гончар