В дитинствi влучно я жбурлявся камiнцями,
Бо був на вулицi найменшим хлопчаком
I бiг, бува, по нiй, так швидко, до нестями,
Коли за мною старшi гналися гуртом...
Я знав, що буде, коли ме́не упiймають,
Ранiш, нiж добiжу до купи камiнцiв...
Та я добiг...
I вже тепер вони тiкають,
Урозсипну, мов дика зграя горбцiв.
Маршрутом: дiм – камiння купа – дiм бабусi,
А трохи далi – наш старенький магазин,
Заздалегiдь, бувало, добре розженуся,
Коли пошлють купити чай, чи маргарин.
В кишенях вiрнi камiнцi – надiйнi друзi,
З якими сам за себе заступавсь малий.
Його, таки, мабуть боялися в окрузi
I поодинцi дати ради не могли.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780504
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 05.03.2018
автор: Ніколя Петрович