Поголю свою бороду сиву,
У кущі свій закину ціпок,
Свою душу стару вередливу
Заховаю у темний мішок.
Пофарбую у чорне волосся,
Спину згорблену я розігну,
Щоб нарешті мені удалося
Виграти у старості війну.
Може цього вже буде задосить,
Щоб я став, як колись, молодим
І кістлява мене вже не скосить,
А розвіється наче той дим.
Даруватиму милій знов квіти,
На побачення буду ходить,
Треба в юність вернутись зуміти,
Щоби знову кохати й любить.
Буду жити забувши про досвід,
Який мають лише старики,
Повертатимусь з гулів удосвіт,
Коли в небі вже згаснуть зірки.
Та мій досвід мене не лишає
Й не дає мені буть молодим,
Бо лиш юність його ще не має,
А хто має, той зветься старим.
Тільки юність наївно мрійлива,
Бо не знає всіх хащів життя,
Тільки юність, як вітер, мінлива,
Бо живе за своїм почуттям.
Тож даремно ціпок я закинув,
Бо не зможу я буть молодим,
Тож молюсь щоб не вмер, не загинув
І до старості вдало дожив.
16.05.01.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780518
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.03.2018
автор: Георгій Грищенко