Я стомився…,
так боязко сніг березневий падає,
чіпляючись за спину зсутулену!
Люди стоять на зупинках мов статуї,
холодні, мовчазні і задумані…
Як в серце самотність врослася, так тиша
в стіни, й живе собі наче дружина…
Тупотять тисячі, а може і більше
думок, що я, ще сказати повинен…
Ноги ідуть білим, протоптаним шляхом
на зустріч заквітчаній, юній весні…
Дряпає відчай по душі старим цвяхом,
та нікому не чутно, лише мені!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780641
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2018
автор: Матвійчук