Я у жмені знайду запах скошених трав
І розвію, мов попіл, його до останку.
А хтось скаже мені: ,,ти, мій друже не прав,
Хоч краплину залиш для майбутнього ранку".
Я ж байдуже махну, що не хочу спинять,
Що не хочу я більше натруджувать руки,
І що пальчики втомлені дуже болять,
Та із уст замість слів, лиш обірвані звуки.
А що далі, що далі– не знаю іще
Чи пірнути в росу, чи бігцем за дощами.
У душі притаївся безжалісний щем,
Що і досі мене не приводить до тями.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780663
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2018
автор: Світлана Петренко