З землі підійнявся солдат невідомий...
Пожежі із неба- немов каганці...
Наш пошук удався! -прикриєш, ведомий,
Безпечно ракету навести на ціль!..
І я маневрую. Я в небі удома.
-ведучий! Прикрию! В тангенту не вий!..
"ведомий"... Я- ДРУГИЙ. Хоча і відомий.
Хоча не АС Пушкін, та ас бойовий.
Солдат невідомий... Чи хто заридає
По ньому, скоцюрбивши позу раба?..
І як набридає!.. О, як набридає!..
Ведучий! Ти знову не влучив!.. Ганьба!!!
Чому не улучив? Тобі наплювати,
Що я тобі спину, мов ковдрою, вкрив
Посилами з матів? Не буду я, мать ти,
Тебе прикривати!!! І щоб ти згорів!!!
І я відірвався! І пальці холодні
Вдавили гашетку, неначе змію...
Заходять у хвіст... Я загину сьогодні.
Та ціль у прицілі! І ми- у бою.
Загину, як лицар, з відкритим забралом.
Хай кожен за себе. А Бог- за усіх.
Нехай нас обох вороги позбивали.
Та я таки влучив. А ти- не устиг.
© Copyright: Серго Сокольник, 2018
Свидетельство о публикации №118030500770
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780675
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 06.03.2018
автор: Серго Сокольник