До кордону ідем. Мов на цвинтарі тихо.
Мовчимо.
Аж до сліз.
Кожен сам про своє.
Когось горе штовха,
когось прикростей вихор…
Сонце жде журавлів у небеснім фойє.
Ой летіли веселики й стали кричати:
Ми ж весну вам несем.
Ви куди, земляки?
І писались сльозами хештеги у чаті:
#Минамісяць…
#Надва…
Ну а ми — #нароки.
Не судіть нас журавки, самі не безгрішні:
Кожну осінь у путь,
від незгод на крило.
Залишаєте гнізда в розкішній горішні,
Бо ведуть вас інстинкти туди, де тепло.
І стромляли журавлики
ніж попід серце:
А чи є у вас діти, чи сиві батьки?!!
Ми лишаємо тільки холодне кубельце:
Ну а ви свою кров.
На роки.
На віки…
До кордону ідем. Мов на цвинтарі тихо.
Мовчимо. Аж до сліз.
Кожен сам про своє…
© Олена Іськова-Миклащук
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780676
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.03.2018
автор: Олена Іськова-Миклащук