Ми всі, не ангели!

                     Ми    всі,    не    ангели!

Ми    всі,    не    ангели    і    зовсім    не    святії,
Несемо    свій    хрест    до    справжньої    мети.
І    ті    наші    наміри,    сподівання,    мрії,
Лиш    для    одного,    щоб    щастя    нам    знайти.

Чомусь    забули    всі    ми,    про    своє    коріння,
Без    нього    не    можуть    вирости    плоди.
А    чи    стане    плодючим    і    наше    насіння,
Коли    не    буде    живильної    води?

Наша    матінка  –  Земля,    від    нас    і    страждає,
Погляньте    всюди,    скрізь,    лише    смітники.
Скажете    мені    і    в    інших    таке    буває,
Гляньте    в    Європу,    там    кругом    квітники.

Ліси    красиві    наші  –  легені    Планети,
Падають,    гниють,    без    доброї    руки.
А    ми    тільки    охаємо,    як    ті    поети,
На    ліси    злетілися,    хижі    круки.

Та    й    наші    люди,    ніби    зовсім,    подуріли,
Погнались    нині    за    золотим    божком.
Деякі    спритники    вже    і    руки    нагріли,
Ведуть    країну    в    нікуди,    з    ватажком.

То    ж    схаменутися    час!    Я    прошу    вас,    люди!
Згадайте,    що    ми    всі,    лише    на    добро.
Якщо    так    далі    буде,    нас    чекає    всюди,
Без    води    цілющої,    пусте    відро.

Ми    всі,    не    ангели…

                                   07:05.07.03.2018.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780715
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.03.2018
автор: Михайло Онищенко