Моїй підлозі дотепер вчуваються звуки від кроків
Твоїх кроків
Кожній її дошці хочеться знову і знову прогинати під ними спину
Дубову спину
Відчуваючи м'якість твоїх п'яточок - подушок
Ставати до скрипу вдячною що ти її не покинув.
Моєму вікну до сьогодні ввижається серед натовпу постать
Твоя постать
Його ручка ніяк не забуде тепло майже рідних тепер їй долонь
Твоїх долонь
Й те як ти прикладав їх до вкритої візерунками віконної "серцевини"
Торкаючись потім ніжно до моїх скронь.
Мої двері як і раніше чекають на тебе крізь них у гості
До мене в гості
Не дозволяють поміняти на них замок бо ключі до сих пір у тебе
Чомусь у тебе
А я наполегливо намагаюсь ступити за двері ті бодай би крок
До самої себе.
Моїй пам'яті й досі так боляче що ти від серця тоді відмовився
Мого серця
Й воно упало мовчки на підлогу так і не дочекавшись що стане потрібним
Тобі потрібним
Так і не дочекавшись що ти його все ж з підлоги тієї підіймеш
Якщо й не руками то хоча б кінчиком леза гострим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780771
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 07.03.2018
автор: Христина Рикмас