Крізь час летіла. Гнала двох коней.
Шалено мчали по життя дорозі.
Я так хотіла скинути з плечей
Все що писала доля горем в прозі.
Неслась як вітер. Десь у далечінь.
Чекала там спасіння і кохання.
Майнула раптом сіро-чорна тінь,
Присіла поряд без мого прохання.
Читала тихо всі мої думки.
Збирала в келих всі самотні сльози.
Торкалася так іноді руки,
Щоб відвести смертельної загрози.
Я їй кричала: «Та облиш мене!
Дай мені змогу щастя десь зустріти!..»
Вона ж питала: «Що тебе жене
Крізь це життя? Де зможеш відпочити?»
А я летіла. Гнала двох коней.
Шалено мчали по життя дорозі.
Все так хотіла скинути з плечей
Те що писала доля горем в прозі.
автор Вікторія Скуратовська-Кравченко ©
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780842
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.03.2018
автор: Вікторія Скуратовська-Кравченко