Не буди мене, милий, холодного темного ранку,
Поки ніч ще тріпоче долонями сірої мли,
Полетімо удвох зустрічати солодкі світанки
На планету, яку ми любов’ю колись нарекли.
Ще дрімає Аврора в колисці полярного сяйва,
Срібний місяць в човні на той берег іще не доплив,
Синьоока душа ніжно квітне у небі, як мальва.
І розпилює сни в мікрокосмі небесних вітрил.
Пролітає в галактиках серця легенька пір’їнка,
І відлунням звучать інкрустовані в щастя слова,
Тихо котиться Шляхом Молочним зоря-намистинка
Прямо в наші долоні. Як просто творити дива!
Заглядають у очі космічні зірки-орхідеї,
Хтось запалює небо на сході іскрою бажань,
На планеті любові прокинулись білі лілеї,
А світанок зберіг таїнство наших щирих зізнань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.03.2018
автор: Юлія Л