Вінець терновий, Українонько, наділа,
Стікаєш кров’ю у гібридній цій війні.
Весну стрічаєш ще одну пополотніла
Та не схилила голову в лихій борні.
Вірні сини твої стають вкотре до бою,
У непохитності змужнілі й вольові.
Щоб розстріляні поля степового краю
Налитим колосом згинались до землі.
І мирно голубіли квітами волошки,
І солов’ї співали в тиші на зорі.
Не діжде ворог бачити нас навколішки,
В нас поклик волі по жилах тече в крові.
09.03.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781199
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2018
автор: Валентина Ланевич