Ну що ж, не зупинився Всесвіт, не впали долу небеса,
не всохли ріки й Тихий океан.
Лише зрадливо по щоці скотилася униз сльоза,
і в голові думок їдкий туман.
Не стих пташиний спів в гаях, і жоден в світі корабель
не зрадив курсу того, що на карті.
Лише не витримала часу моя маленька цитадель -
перетворилась на руїни. Бо в азарті
ми не розрахували сил, і теплий пристрасний вогонь
почав усе палити вщент пекельно.
Сама всі стіни відбудую геть не шкодуючи долонь.
Це боляче, та зовсім не смертельно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2018
автор: Юлія Сніжна