Е.Н. Рахліній на згадку про фрески
Кирилівської церкви
1
Земля безвидна
Порожній діл
Мов гори мідні
Протоки крил
Розріжуть тишу
Тонким ножем
Кричать узвишшя
Невже невже
Невже вертаєш
День перший Свій
Невже згортаєш
Небес сувій
Невже то судна
Надходить мить
Земля безлюдна
Крильми тремтить.
2
А у надрах – тиша недоторкана,
Спить печаль, сторіччями приборкана.
Спить печаль – від сотворіння світу,
Сплять усі лихі передчуття.
Їх до часу можна присипити,
Та куди ж подітись від життя?
Час надходить кроком переляканим,
Грім збудив печалі і затих.
Ти не зійдеш в надра неоплаканим.
По сльозах пізнаєш Ти Своїх.
3
Хай знову
На поклик Йова
Твій голос бурі
Страшний тягар
З душі змете
Як з темних хмар
Зрива похмуре
Одіння вістря
Це золоте
Хай громовиця
Не забариться
З рясним дощем
І світ засяє
Ранково чистий
Чому цей щем
Не відступає
Як доля тисне?
4
“Бо прах єси і повернешся в прах”.
Страшне це слово у Твоїх устах.
Але страшніше те, що сходиш Сам
В похмурий край, де батько наш Адам,
Де весь наш рід спокутує свій гріх.
А що Тобі робити серед них?
Ні, не на те прийшов Син Чоловічий,
Щоб панувать у славі войовничій.
Прийшов на труд, на муку і на хрест
Творець землі і осяйних небес.
Прийшов прийнять Свого творіння долю
Єдиний, Хто безмежну має волю.
5
Хай знаю
Немає краю
Земним турботам
Горить в мені
Твоє страждання
Хай знаю
Та не зміняю
Мою скорботу
На райські дні
Стлумлю ридання
Ти бачиш
Всесвітнє зло
І поки тліє
Бодай єдина
Душа в полоні
Гаряче
Твоє чоло
Не просвітліє
Над ніччю линуть
В крові долоні.
6
Простяглась печать Твого хреста
На вогнем зруйновані міста.
На ряди спаплюжених могил
Білосніжна тінь широких крил.
На плачі згорьованих людей
Тиха ласка стомлених очей.
І земля стомилась від боїв,
Від жорстоких і чужих богів.
Скільки літ вона спочинку жде!
Скільки літ вона до Тебе йде.
А шляхи ж і темні, і сумні –
І земля забулася у сні.
Розтяглась заціпеніння мить.
Та вона – усе ж таки – летить.
7
А Сьомий день
Ти дав для відпочинку
Лежиш у гробі
Празнуєш суботу
Давидів Сине
А Сьомий день
Хоч на малу часинку
Полегшить Тобі
Тяжку роботу
Жало зміїне
А Сьомий день
Твої притишить рани
Що Ти зціляєш
Цей рід лукавий
Землі утому
Сивини неба
А в Перший день
Ти встанеш рано рано
В саду гуляєш
Кінчаймо справи
Ходім додому
Ходім до Тебе!
1995
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781453
Рубрика: Духовна поезія
дата надходження 10.03.2018
автор: Надія Медведовська