Іронія Всесвіту

І  ти  смієшся  наді  мною
Уголос,  зверхньо,  без  жалю,
Лишаючи  мене  сліпою
До  життєдайного  «люблю».    

Є  глибина  в  порожніх  скелях
І  хоч  печери  мовчазні,
Та  встояти  на  паралелях
Ніхто  не  зможе  в  самоті.

Чи  це  не  сміх?  Та  це  ж  байдужість!..
Яка  наївна  я  була...
Не  помічає  всесвіт  дурість,
Тож  безнадійна  ця  скала.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2018
автор: Mugen